Нотатка про мотосаї

Мотосай – унікальний транспорт, без якого не можна прожити й водночас бажаєш, аби очі твої його не бачили.

Мотосай – так місцеві називають мопедики з водіями, які купками посиджують на кожній вуличці під пляжною парасолею, одягнені в яскраво-оранжеві жилеточки з посвідченням на спині. Часто водії сидять без діла, з головою занурені в телефонні ігри, та коли ти підходиш і просиш тебе підвезти, наступний в черзі мотосай прудко скаче на свого «коня» (або ліниво потягується-встає) і вже ладен тебе доставити в будь-який куточок алогічно заплетених вуличок та провулків Крунґ Тепу (Бангкоку). Ти зважуєш всі за та проти мотосая і таксі, в голові уявляєш, як перший гнучко оминає автівки, що кахикають годинами, застрявши непорушно в скажених корках, і перемагає мотосай.

Водій зручно вмощується, одягає шолома, поки ти вирішуєш, як тобі в спідниці почепитись позад нього. Сідаєш, як і всі тайки, боком, бо і ти ж чемна паня. Шолома тобі ніхто не дає, і з першим «вж-вжж» ти починаєш молитись всім зевсам і перунам, підгинаючи ноги, аби ступні не вдарились об автобус чи вантажівку. Чому? Тому що водії Таїланду беруть правила дорожнього руху з посібника «Основи гри в руску рулєтку». А мотосаї вочевидь – тайські камікадзе. Вони, як докучна мушкà, облипають авта з усіх боків, маневрують між ними на шаленій швидкості із телефоном біля вуха та цигаркою в зубах, намагаючись пробитись до самого світлофора, вжикаючи наповну, коли той рахує останні секунди, аби потім рванути як ракета першими, порушуючи при цьому всі правила, відомі людству.

Най вам всі сили небесні допомагають, коли ви на авті зіб`єте мопеда! Ви винні. Навіть якщо він сам у вас заїхав. «Бо мопедик он який маленький, а машина велика» (така логіка).

Отож, я ледь сиджу боком однією сідницею й час від часу з переляку покрикую водію в шоломові «ча-чаа» (значить – по-тихенько), або «джай єн єн» (заспокойся), чіпляючись кігтями йому в засмальцьовану жилетку з його бісовим посвідченням. Той зі сміхом мудреця похитує головою,мовляв, «Ото мені ці фаранґ (біла, європейка)».

Врешті під'їздю куди треба, полегшено зіскакую, запитую «тао лай?» (скільки), не тривожусь, що водій надурює з ціною. Обіцяю собі вкотре: «Це останній раз» та дякую всім богам. Жива!