Нотатка про подорожі
Коли я прочитала пост про мобільність німців та їх здатність швидко переїздити з місця на місце, я мимоволі відживила недавнішні спогади про свою здатність кочувати з країни в країну, з рожевою валізкою (ми її придбали з мамою в Ашані в поспіху перед моїм першим в житті вилазом за межі України; брала я тоді найдешевшу, й понині дивуюся, як вона не розвалилася чи не порвалася на шмаття), яка була легенька мов пір'їнка, бо вміщувала лиш найнеобхідніше. Як Джек Річер (див.автора Lee Child), я змінювала локацію щодва-три місяці, купуючи чого не стачало на місці, там же його й полишаючи. Щоразу нове житло, нові колеги, нові друзі, нові враження й розчарування, захват і подивування. Й лиш пригрієшся, релакснеш й видихнеш – час пакувати ту рожеву валізку (потім я купила в Китаї більшу, пластикову й кольору неба, мого улюбленого). Але як же це було захопливо! Аж жижки трусились – так кортіло в нове місце. Аеропорти здавалися таємниче-романтично-вабними, а нове повітря – невідано-прин