Записки, розповіді, переклади

Знайомтесь знову. Це Бо-фай, або просто Бò. Маленька Бо Знимок Бó в мене є в інстаграмі ще з часів, коли вона, мала і жвава, з одним зігнутим вухом, бігала біля господи своїх людей. Вона потім виросла, народила трьох цуциків, двоє з яких продано в хороші руки, а третій залишився жити з нею. Я його прозвала Кличком, бо був буцматий, збитий і мускулистий. Біг до тебе, важко й потужно перевалюючись з лапи на лапу. Хоч був лише цуценям, проте мав гавкіт глибинний й глуховатий, що, здавалося, відлунювався з самого нутра. Як кожна здорова дитина, був грайливим, та як кожна тайська собака, настороженим і недовірливим, готовим щомиті до непередбачуваних дій людей. Його фото я також бережу в інстаграмі. Кличка збила чи то автівка, чи то мотосай, і він конав на канапі біля халабуд своїх людей. Завжди віддавала їм належне – попри життя в халупках вони зворушливо-дбайливо доглядають своє хазяйство; всі їхні улюбленці чисті (пухнасте хазяйство регулярно відчухують в мильних ваннах), нагод

Всього лиш кілька місяців назад я дуже нервувала й покривлювалась на паркувальника-охоронця одного з офіс-центрів неподалік від мого дому – такого мацюнького й жвавенького майже дідуся. Паркувальники-охоронці – то такі чоловічки у хвормі, оснащені потужною свистулькою та незміренною важністю своєї роботи. В кожному офіс- та торгівельному центрі вони є на в'їздах та паркувальних поверхах. Вони скрізь і всюдисущі. Вони допомагають кожному водієві докумекати, куди ж саме повернути, як же заїхати на паркувальне місце; і що не менш вагомо – як же звідти виїхати і віднайти дорогу назад у цей такий головоломний і хитросплетений мегаполіс. Під кожен свій жест і порух вони приграють на голосистому свищику (най йому добре було!!!), починаючи з 6-ї ранку й аж до самого вечора. Коли паркувальники здають свою зміну, то шикуються на військову манеру в шеренгу й починають викрикувати вслід за головним «генералом» якісь кричалки, віддавати честь, та, либонь, присягати на вірність паркувальн

Частина ІІ Останні дві частини автор присвячує мозку – найважливішому органу, без якого (або пошкодивши який) наше тіло хутко стане непридатне й «осиплеться» як хатка з піску. Пан Данкан показує, як легко ми можемо мозок пошкодити, і яким чудовим може стати наше життя, коли ми оптимізуємо його роботу. Одним із небезпечних пошкоджень є струс мозку. Кожен спортивний тренер намагатиметься уникнути його у своїх атлетів за будь-яку ціну. Шведські дослідження показали, що один звичайнісінький удар в голову в дитинстві асоціюється з гіршими оцінками в школі й більшим ризиком появи депресії у подальшому житті. Повторювані струси мозку є найнебезпечнішими, негативні результати яких можна найчастіше спостерігати у спортсменів. Гравці американського футболу з повторюваними струсами мозку страждають на депресію. Чому? Тому що часті удари по голові рубцюють наш мозок у певний спосіб, що називається хронічн ою травматичн ою енцефалопаті єю, або синдромом Мартланда. Хоча вчені можуть

Ти сьогодні наснився мені усміхненим .  Ти сидів під деревом, посміхаючись стоїчною посмішкою, і я не знала, чи маєш ти подібний до мого шторм у грудях . Та однаково я покинула купку своїх друзів і побігла привітатися з тобою до дерева, що своїм віттям накривало і обороняло тебе від яскравого сонця, яким променів весь мій сон . Після перших : «Ну привіт ! Як справи?» ми зрозуміли геть-чисто все . Ми розмовляли очима, очима запитували і відповідали, ми промовляли ними слова ніжности й поклоніння один одному .  Ми знали : я не зрушу з місця без тебе; не повернусь до своїх друзів, які нишком на нас позирали; знали - віднині ми разом; знали - не маємо сил розлучатися знову . Відкинувши весь непотріб років, надокучливі запитання і виправдовування, ми почали свято берегти нагоду бути поряд наново .   *** Ти сьогодні наснився мені насупленим . Ти зустрів мене поцілунком і почав повідувати про свою обуреність чимсь незначним . Було зимно навкруги, але тепло й затишно біля тебе. Я йшла п

Частина І. Приблизно з 23-х років я почала регулярно приймати ті чи інші БАДи. Виходило так, що ліки або не допомагали, або список побічних ефектів перевищував користь (особливо коли кілька лікарів підряд рекомендували мені з порогу протизаплідні таблетки як панацею від менструальних болів і ПМС до очищення карми й покращення аури). Вже тоді, вичитуючи літературу про БАДи (та й експериментуючи на собі), я зрозуміла, що здоровий, доглянутий і свіжий зовнішній вигляд та добре самопочуття – це не дорогі кремчики, кондиціонери для волосся і рахування калорій. Та й не самі БАДи. Все найголовніше – всередині. (Хоча не буду братися навіть почасти описувати мою особисту еволюцію свідомості щодо цієї теми). Тому коли в Kinokunya (мережа книжкових магазинів) мені в око впала книжечка Younger for Longer лікаря з Південної Африки Данкана Кармайкла (щось на кшталт «Як залишитись молодшим надовго»), я її одразу придбала, хоч і приходила за новим Джоном Ґрішемом. Я старанно колекціоную так