Записки, розповіді, переклади

«Ало! Це швидка?» Потужним, по-акторськи награним, басом вітає мене коханий-іноземець, імітуючи лікаря-павучка з мультика, коли я приймаю від нього дзвінок. Це було довгою дорогою до моря. Він був за кермом, а я нудилась: слухала музику, листала інста й раз по раз тицяла йому в лице відео з ютюбу (чим його рознервовувала напропале).  Ютюб знає всі мої таємниці, тому під «Recommended for you » видав мультик 1971 року про Кульбабу-товсті щоки. Я цикнула на нього не вагаючись. Смішні анімаційні інтонації та голоси зацікавили коханого як малу дитину, і тут я вздріла шанс втовкмачити ще більше українських слів у його вокабуляр. Мене незмірно дратували його вкраплювання там-сям російських словечок, що їх він був повивчав від російських чи українських друзів. Я ті фразульки під загрозою смертної кари заборонила вимовляти у своїй хаті. Тому я і так, і сяк намагаюсь їх витісняти й виправляти негідні діяння, зроблені до мого сходження на престол. На свою голову, тепер вдом

Про таксі, або про особливості інтонацій у тайській вимові Як завше, запізнюючись, висолопивши язика, з мокрим волоссям, вибігаю зранку на запаковані різноманітним транспортом, що викахикують сіро-смердючі вихлопи, бангкокські вулиці в пошуках одного-єдиного, який довезе мене швидко й вчасно на заплановані зйомки чи кастинги. Нетерпляче топчуся на місці, крутю шиєю в різні боки, мозок активно реа ґ ує на яскраві кольори: жовтий, червоний, рожевий, червоно-жовтий та синьо-червоний в смужечку, яскраво-голубий, оранжевий – такі забарвлення мають бангкокські автівки-таксі.  Короткозорість не стоїть на заваді, і я безперестанку жмурюся, витягую шию, роздивляюсь на всі боки, аби вгледіти поміж скупчень мотосаїв той рятунковий червоний (або зелений) вогник на передньому склі авта-таксі, що сигналізує про його готовність прийняти нового пасажира. Я радісно, проти течії людей і транспорту, біжу йому назустріч, вимахуючи рукою й одночасно дрібненько перескакуючи з тротуару на дорогу й

Сьогодні через «не хочу» вставила контактні лінзи. Нью Йорк заслуговує на таку жертовність. Він заворожує деталями й харизмою. Тут хочу бачити все і чітко. Заразом роздивлялася людей, що лавиною неслись проти мене на Юніон Сквер. Схопила себе на думці, що то не лінзи я одягнула, а, либонь, якийсь футуристичний скан, який винайдуть через сотні років. 5 років в модельній індустрії, серед дизайнерського одягу, який ніколи не мій, позування і здатності зовнішньо перетворюватися перед камерою в іншу людину, серед сотень інших моделей, що якимсь чином промигнули в моєму житті, я підсвідомо виробила звичку за секунди, наче рекрутинговий аґент, проскановувати зовнішні дані кожного, хто, на мій погляд, може бути моделлю. На око оцінюю зріст, риси обличчя в цілому й кожну окремо до найдрібніших деталей. І подумки відмічаю: «Це добре. А це поліпшити б. А це змінити б. А це й так гарно. А це ні тенди, ні сенди». Оцінка ця не суб'єктивна і не на мій смак – я приміряю до модельних станда

«Ма-пен-лай», – ледь була не відповіла я букерові в агенстві по прильоту до Нью Йорку, коли той запропонував мені кави. Вчасно схаменулась та чемно відмовилась англійською. А потім почала сушити собі голову тим, як же я обходитимусь без своєї фрази-фаворита. Фрази, в котрій закладений усей світогляд, менталітет, характер та концепція поведінки людей Таїланду. Без сумніву, це одне з найчастіш вживаних слів у тайській мові. Слово недомовок та прихованих повідомлень, слово, яке може означувати цілу філософію життя. Коли в кафе запитують, чи з цукром мені каву, нашвидко кидаю «мапенлай» (тут – це пом'якшене та ввічливе ні). Коли лисуватий куценький таєць питає, хочу я цей чи сей кокос на його прилавку –  байдуже махну рукою мапенлай (тут – це «сам вибери, мені байдуже який»). Коли з цікавістю підхожу роздивитись якісь десерти, а моторна тайка тицяє мені шматочок, примовляючи «скуштуй», я сором'язливо говорю мапенлай (тут – я таки хочу спробувати, але мені не зручно,

*Словничок. Кінкао: з тайської дослівно – «їсти рис», що вживається просто в значенні «їсти». Найголовніша, найцентральніша й щоденна тема всіх розмов, обговорень і дискусій тайців. Про кінкао, або чому тайці їдять ложкою. Після довгого знімального дня за межами Бангкоку цигикаєм у бусі поміж вечірніх мерехтливих ліхтарів назад до КрунґТепу. Я лиш мрію про душ і ліжко. Та ми майже завше зупиняємося біля якогось шалашика з тайською їжею, що лиш прозивається рестораном. Бідненька зморена паругодинним голодом команда радісно-поспіхом вивалюється з автівки. Їжа! Запрошують і мене, а я тим часом в душі гніваюсь, бо знаю – через це кінкао доїдемо додому на годину пізніше. Відтак заспокоююсь та все ж віддаю їм належне за гостинність і турботу – це не Париж, де перед роботою застерігали брати з собою10 євро на ланч. Сидячи за столом, я стежу, як знімальна група, чий апетит розбурхано запахами із кухні, по-дитячому гарячково-збуджено замовляє з меню і се, і те. Страви при

Мотосай – унікальний транспорт, без якого не можна прожити й водночас бажаєш, аби очі твої його не бачили. Мотосай – так місцеві називають мопедики з водіями, які купками посиджують на кожній вуличці під пляжною парасолею, одягнені в яскраво-оранжеві жилеточки з посвідченням на спині. Часто водії сидять без діла, з головою занурені в телефонні ігри, та коли ти підходиш і просиш тебе підвезти, наступний в черзі мотосай прудко скаче на свого «коня» (або ліниво потягується-встає) і вже ладен тебе доставити в будь-який куточок алогічно заплетених вуличок та провулків Крун ґ  Тепу (Бангкоку). Ти зважуєш всі за та проти мотосая і таксі, в голові уявляєш, як перший гнучко оминає автівки, що кахикають годинами, застрявши непорушно в скажених корках, і перемагає мотосай. Водій зручно вмощується, одягає шолома, поки ти вирішуєш, як тобі в спідниці почепитись позад нього. Сідаєш, як і всі тайки, боком, бо і ти ж чемна паня. Шолома тобі ніхто не дає, і з першим «вж-вжж» ти починаєш моли

Про севени, або чому я сумую за Таїландом, коли в Европі.          Я собі тако міркую – чільним фактором,чому моделі виживають в скаженому Бангкоці під час біганини по кастингах є мережа міні-крамничок «7-11» (севен ілевен), або по-тайськи просто «севен». В дощ вони прихистять, в спеку – матимуть холоднющий «бриз» кондиціонерів, котрий обвіє тебе спашілу з ніг до голови.          Щоб осягнути, аж яка ця мережа розвинена і скільки її натикано по місті – уявіть перетин доріг, де на кожному куточку з кожного боку один на одного дивляться севени. Cкільки їх всього на одному перехресті?          Отож, заходю, двері автоматично відчиняються, пронизливо пікаючи – сигналізують робітників волати «совадікаа чшунхааааа», що я собі переклала як «ласкаво просимо». Скільки б відвідувачів не заходило, вони будуть кожному з-за прилавку то верещати. Приємно, тут ніц не скажеш. В тихі дні продавців у севені більше, ніж покупців. Раз була нарахувала восьмеро в їдному за малесеньким прила

Як в собаки Павлова виробилися  рефлекси на вмикання / вимикання світла, так і в мене з'явилася реакція на звук дзвоника, що його чіпляють до візочка з фруктами винахідливі продавці та продавчині для сповіщення любителів так підобідувати, як я . Весь їхній товар вправно почищений, порізаний та ретельно складений на кубиках льоду . Сама конструкція візочка взагалі заслуговує на окремий допис .   Техніка продажу, різання на дольки та пакування швидка й ефективна, доведена до досконалості роками досвіду . Порізані фрукти складено по окремих кульочках, а ті, в свою чергу,   - у трохи більшу торбинку . Дбайливий таєць також докине туди малесечкий згорточок цукру з перцем чилі, щоб мені було смачніше й солодше . Та я наперед розмахую руками, повторюючи «ме ао, ме ао» ( в перекладі, не хочу, не хочу ) чи «май чоп, май чоп» ( значить - не подобається, не подобається ). Я не ве ґ ан, навіть не вегетаріанець . Я їм все, що мені до смаку, не підраховуючи калорії; дратуюсь напропале, к