Нотатка про таксі

Про таксі, або про особливості інтонацій у тайській вимові

Як завше, запізнюючись, висолопивши язика, з мокрим волоссям, вибігаю зранку на запаковані різноманітним транспортом, що викахикують сіро-смердючі вихлопи, бангкокські вулиці в пошуках одного-єдиного, який довезе мене швидко й вчасно на заплановані зйомки чи кастинги. Нетерпляче топчуся на місці, крутю шиєю в різні боки, мозок активно реаґує на яскраві кольори: жовтий, червоний, рожевий, червоно-жовтий та синьо-червоний в смужечку, яскраво-голубий, оранжевий – такі забарвлення мають бангкокські автівки-таксі. 

Короткозорість не стоїть на заваді, і я безперестанку жмурюся, витягую шию, роздивляюсь на всі боки, аби вгледіти поміж скупчень мотосаїв той рятунковий червоний (або зелений) вогник на передньому склі авта-таксі, що сигналізує про його готовність прийняти нового пасажира. Я радісно, проти течії людей і транспорту, біжу йому назустріч, вимахуючи рукою й одночасно дрібненько перескакуючи з тротуару на дорогу й навпаки, щоб той побачив мене здаля.

Починається рулєтка під назвою «візьме-не візьме». 

Обачний таксист не впустить мене одразу до салону, а завбачливо лиш привідкриє скло переднього сидіння, вигукуючи : «Пай най, на краб?» (значить – куди їдете). І тут від моєї відповіді залежить, чи поїду я вже зараз, чи буду стояти і крутити головою в пошуках нового авта. Бачте, лиш обрані можуть тако собі сісти й поїхати в таксі.

За роки їзданини по цьому величезному містові, що розростається й наповнюється вшир по хвилинах, я навчилась  вимовляти головні вулиці й дороги так наближено до тайської вимови, як дозволяє мені мій український мовленнєвий апарат.

Кажу водієві приблизну дестинацію. Він дивиться на мене, щось зважує там собі – з вигляду його обличчя я певна, що той обчислює рівняння з квантової фізики; потому махає заперечно обома рукою й головою, примовляючи : «Ноу, ноу, ноу», після чого в мене складається враження, що я не адресу назвала, а вимовила щось надзвичайно образливе.
Я, ще подумки матюкаючись, починаю свій танок зі жмуренням, топтанням на одному місці й крутінням шиєю знову. 

На щастя, в Бангкоці зареєстровані близько 100 000 таксі, тому позаду квантового фізика їде ще одне рожевеньке таксі з червоним вогником, який вказує на швидке спасіння від вуличної спеки. Я хутенько до нього підскакую. Хороше знамення – він впустив мене в салон, включив лічильник й вже потім запитує «пай най каб?». Я знову називаю ту прокляту адресу, після звучання якої бачу вже знайомий заперечний порух рукою й головою : «Оо, май лю, май лю» (значить – не знаю, не знаю). Заувага, що я маю карту GPS на телефоні, його не переконує, й тут я вилазю з таксі, але вже з деяким прогресом – я на 20 метрів далі, ніж моя точка відліку.

Бог любить трійцю, тому наступний вислухав дивну назву дороги Прадітх Ману Тхам, в сторону якої мені треба, махнув ствердно головою, й почав їхати, поки я зручно вмощувалась на задньому сидінню й подумувала, що це він, той один-єдиний. Я вже хочу дістати навушники й почати слухати свої улюблені TEDTalks, коли він запитує, а куди саме на Прадітх Ману Тхам. Тут слід пояснити, назва тої малесечкої, алогічно завивисто-схованої вулички не додасть йому просвітлення, куди ж саме їхати, тому я просто говорю: «Пай, пай! Чан лю, мі  GPS». Значить – їдь, їдь, я знаю куди, маю GPS. Принаймні я собі так думаю, що сказала саме це.
Мій один-єдиний допевне невдоволений, але нема на те ради – най так буде.

Поки їду, роздивляюся салон таксі, який напічканий різними статуетками, сувенірами й іншими цяцьками, що весело погойдуються-побряхкують кожен раз, коли колеса наїздять на найменший з горбиків. На передньому дзеркалі висять буддистські іконки-зображення й намиста, часто – пахнючий віночок зі свіжих квітів, а з радіо лунає дивна місцева музика з писклявими виспівуваннями і частими гупаннями в такт. 

Настав час завертати до моєї секретної, схованої за безліччю поворотів, вулички, що навіть не удостоїлась окремої назви. Я, подивляючись на карту, скеровую: «Тіні лео сай, тіні тромпай». Значить – тут ліворуч, тут прямо. 

«Куай, куай !!!! (тут праворуч)» - волаю я, боячись, що він пропустить необхідний заворот і мені доведеться валандатись по немилосердній спеці. Таксист різко повертає голову, обличчя скривлене в незрозумілу гримасу-запитання-образу, я починаю спрямовувати його гучніше, напруга зростає.

Кілька років мені знадобилось, аби дізнатись – «куай» в залежності від інтонацій може означати «праворуч», або… «буйвол» - найобразливіше слово, яким ти можеш обізвати тайця. «Лео куай» в залежності від тонів може означати «праворуч» або «швидше, буйвол».
Тому понині, коли діло доходить до скеровування мого сьогоднішнього одного-єдиного, я пам'ятаю собі в думці, що мій український мовленнєвий апарат не так вже і пристосований до тайської правильної вимови. Тож, слово «праворуч» я намагаюсь вимовляти разом зі супроводом жестикуляції долоні в тому ж напрямку, аби в нього не виникало підозр, що дурнувато-знервована фаранґ (біла, європейка) ні сіло ні впало обкидає його лайкою.

 

Фото "знайди таксі"

Фото "знайди таксі"