Нотатка про фрукти

Як в собаки Павлова виробилися  рефлекси на вмикання/вимикання світла, так і в мене з'явилася реакція на звук дзвоника, що його чіпляють до візочка з фруктами винахідливі продавці та продавчині для сповіщення любителів так підобідувати, як я. Весь їхній товар вправно почищений, порізаний та ретельно складений на кубиках льоду. Сама конструкція візочка взагалі заслуговує на окремий допис.  Техніка продажу, різання на дольки та пакування швидка й ефективна, доведена до досконалості роками досвіду. Порізані фрукти складено по окремих кульочках, а ті, в свою чергу,  - у трохи більшу торбинку. Дбайливий таєць також докине туди малесечкий згорточок цукру з перцем чилі, щоб мені було смачніше й солодше. Та я наперед розмахую руками, повторюючи «ме ао, ме ао» (в перекладі, не хочу, не хочу) чи «май чоп, май чоп» (значить - не подобається, не подобається).

Я не веґан, навіть не вегетаріанець. Я їм все, що мені до смаку, не підраховуючи калорії; дратуюсь напропале, коли знайомі запитують,чи я можу їсти се-то те-то, беручи до уваги мою пррфесію моделі. Дякуючи чи то вихованню, чи природним своїм вподобанням, чи тому й тому вкупі, я не люблю "хімію", фаст фуди, кока-коли й подібне, чого так багато людей намарно присягають собі більше не вживати.

Але м'ясà, сири, макарони й іншу "шкідливу" їжу я люблю і поки не бачу потреби себе ніяк в тому обмежувати. Втім, скажу чесно, в харчуванні переважає рослинна їжа, без мого спеціяльного планування. Мабуть, причиною є місто,  де я мешкаю понад 5 років. Скажу одразу, що вдома я майже не готую, і радше голодною буду ходити, ніж стану до плити. Тому логічно, що їм я у місті.

Напружений графік, постійна їзданина по місту (кастинги) змушують мене хапати, що під руку потрапить. На щастя, хапаю я не мак чи бурґер кінґ, заклади яких можна зустріти доволі часто, а от таку красу ( і смакоту) у вигляді місцевих фруктів. Попри своє невігластво в харчуванні можу заприсягтися, що такий снек кращий, ніж хотдоґ чи пончик. 

Дорогою на роботу в Бангкоці мені трапляються кокоси (чи "какоси", як я їх вперто називала дитиною), ананаси, папайя,  кавуни, яблука, манґо, джекфрути, банани та всілякі інші, що довгий час для мене були екзотикою, аж поки я не звикла до дивних кольорів та смаків. Моє улюблене комбо - кокос з вишкрябаною серцевиною, джекфрут, ананас, папайя - вартує мені приблизно 100 бат (~3 долари).

Дивуванню моєму, іноді роздратуванню (не приховую) меж немає, коли я знаходжусь в будь-якій іншій країні, де немає такого простого й частого доступу до фруктів. Я тоді закидаю те місто в списочок в своїй голові «не зручне місто», «не подобається місто» й чекаю-недочекаюся повернення до улюбленого Бангкоку.