Нотатка про севени (7-11)

Про севени, або чому я сумую за Таїландом, коли в Европі.

         Я собі тако міркую – чільним фактором,чому моделі виживають в скаженому Бангкоці під час біганини по кастингах є мережа міні-крамничок «7-11» (севен ілевен), або по-тайськи просто «севен». В дощ вони прихистять, в спеку – матимуть холоднющий «бриз» кондиціонерів, котрий обвіє тебе спашілу з ніг до голови.

         Щоб осягнути, аж яка ця мережа розвинена і скільки її натикано по місті – уявіть перетин доріг, де на кожному куточку з кожного боку один на одного дивляться севени. Cкільки їх всього на одному перехресті?

         Отож, заходю, двері автоматично відчиняються, пронизливо пікаючи – сигналізують робітників волати «совадікаа чшунхааааа», що я собі переклала як «ласкаво просимо».

Скільки б відвідувачів не заходило, вони будуть кожному з-за прилавку то верещати. Приємно, тут ніц не скажеш. В тихі дні продавців у севені більше, ніж покупців. Раз була нарахувала восьмеро в їдному за малесеньким прилавком. Навіщо їх стільки? Може, в них там конвеєрне виробництво Форда на свою манеру, не знаю.

         Севени мають все, що вам тільки може знадобитися в цьому житті і що ви тільки можете собі понауявляти. Що більший севен, то повинна працювати завзятіше ваша уява. Нашим кіоскам до таких винахідливості й різноманіття далеко.

         Розпочнемо з того, що севен – це місце, де сконцентровано найбільше «хімії» – чіпси-шміпси всяких кольорів і смаків, печива, цукерки кислотних забарвлень, шоколадки, горішки, вкриті незрозумілою на смак і вигляд речовиною, купа кока-кол, slurpees, содових напоїв, якихсь чаїв, йогуртів, де без цукру нема жодного, наче булочки, що нагадують мийні губки, й, здається, можуть тако стояти собі роками, не міняючи ані форми, ані вигляду. Й ще гора-гора всього, що мені навіть їжею не видається, а якоюсь пластмаскою. Хоча я часто є свідком, як всею цею «джанк фуд» із завзяттям запихаються тайці на роботі, й сказати правду – штиняє воно не по-людськи. Тайці дуже люблять цю «хімію», населення росте в ширину як на дріжджах, включно з дітьми, а я дякую батькам і 90-им, що залишилась до неї байдужа.

         Є ліки, відділ з кремами й б`юті продактс, побутовою хімією, пресою, навіть фруктиками, які вже порізані й запаковані. Є сосиски, зварений рис й купа страв, сендвічів та перекусів, які вам розігріють в мікрохвильовці, дадуть кетчупу або чилі, ложку й серветку до всього. Можуть заварити добру каву, капучини-фрапучини й подібне всього за 35 батів. В той час, коли де-інде кава коштує принаймні 100 бат. Якщо у вас нема мети сфоткатись з пляшечкою Старбаксу, можна сміливо пити каву з севена.

         Я ніде не бачила країни, де севен вже так зріднився-впаявся в місцеву культуру й лад речей: шукаєш банкомат – вишукуй севен, їх там може три в ряд бути з різних банків, хочеш заплатити за світло – до севена, хоч купити сімку чи поповнити рахунок – без проблем. Треба цигарок – так-так, до севена.

         В будь-який час доби чи день тижня, бо вони 24/7. Саме тому дослівно з англійської вони називаються «зручні магазини». Для мене така назва має навіть глибше значення: кілька разів, знаходячись десь кібенім**ь від центру, з безвиході я залітала до севена, схрестивши ноги й жалісливо кривлячись, просила «хоннам» (по-тайськи – туалет). Продавчині з розумінням відводоли до свого службового хоннаму, хоч я певна, такого не дозволено.

        Кожен севен – це такий собі хаб, біля якого приторговують місцеві вуличною їжею чи фруктами, часто там десь збоку – «станція» мотосаїв, цьоці з лотерейними квитками й різна компанія вуличних підприємців.

        Давно натрапила була на новину, де севен оголошував введення в продаж тайського їдла (назви не пригадаю), вже готового, лиш треба розігріти. Річ в тім, що цією стравою на життя собі заробляють безліч вуличних кухарів, що готують її на своїх мобільних плитах, часто біля самого ж севена. Конкурувати з севеном вони, звичайно, змоги не мали би. Місцеві, зачувши новину, збурились на компанію і стали на захист торговців, гуртом виказуючи невдоволення в соціальних мережах, аргументуючи його тим, що хіба в компанії недостатньо прибутку, аби ще й відбирати його в малих підприємців, які й так заледве заробляють на прожиття. Севен відкликав продаж страви, тітоньки готують її собі на вулицях, маючи своїх 40 батів, а я подала приклад, як згуртовані відгуки можуть впливати ба навіть на компанії-гіганти.