Про Ґреб і нову еру, або чому нотатка про таксі більше не актуальна

Alright,  guys!  The end of an era for me. Процитую Моніку із «Друзів», бо так я почуваюсь, як тоді Моніка : "An era is defined as a significant period of time. It was significant for me. Maybe it wasn't significant to you!!»

Так-от, я врешті-решт зареєструвалась на Grab, або як тайці його вимовляють - Клеп. Це такий додаток для замовлення таксі, мотосаїв, доставки їжі тощо.

Це мій перший раз. До цього я була олд скул й виловлювала цих таксистів на вулиці. Дивувала всіх новачків тим, що ніколи ним не користувалась. «А як же ти пояснюєш, куди тобі їхати?»

А, це, любі друзі, роки й роки тренувань.

Приїхала я в Бангкок у вересні 2012 з типу смартфоном нокією і старою нокією, яку ні вода, ні вогонь не змогли вбити. Горе-смартфон чомусь не працював, довелось користуватись невмиручою нокією.  Ґуґл мепс не було (sic!!), вотс апу теж не було, а на шість кастингів на день видавали тайську карту, що радше була схожа на гру «Знайди Волдо», без масштабу й всіх інших топографічних атрибутів. Також букер надсилав повідомлення зі вказівками, типу:« О 9 год. вийди з дому, візьми таксі до такого-то метро, на метро доїдь до такої-то станції вихід 2, звідти візьми байк і подзвони мені, а після іди за картою».

Хоч не хоч, довелося вчитися розмовляти з таксистами, водіями мотосаїв і тайцями на таких територіях, де іноземця нога не ступала.

Стільки ненаписаних історій, стільки непереданих навичок виживання й спілкування з місцевими!!!

Я полюбила саме той Бангкок, саме ті віддалені вулички, якими була загубилася в перший тиждень, маючи лише 15 бат в кишені (достатньо на одну станцію метро). Я тоді страшенно перелякалася, бо виходу з тих заплетених павутиною оазисів автентичного рядового тайського життя не бачила, часто доходила до кінця вулички й попадала в тупик (ох, ці такі по-тайськи логічні провулки), люди звертали на мене й на моє яскраво-зелене платтячко з занадто відкритою спиною надмірну увагу й не ладні були пояснити, де ж те проклятуще метро, я цілий день не їла й не пила, і навіть для мене, любительки тепла, сонце палило немилосердно.  Моя нокія не мала нічого на рахунку після перемовин моєї букерки з таксистами й мотосаями, куди мене везти, а брала з собою я лише готівку в доларах, які були в чемодані в будинку.
Я все ж вийшла на головну дорогу біля метро й зрозуміла, що валандалася по місцевих шанхаях геть близесечко до свого дому.

Одразу там і зрозуміла, що логічної побудови міста тут годі й шукати

Одразу там і закохалась у це своєрідне місто, де треба лиш тільки уважно спостерігати - й воно ніколи не перестане здивовувати і ніколи не стане передбачуваним.

Я поверталась і поверталась в Бангкок після своїх модельних поїздок. Навчилась і полюбила зкеровувати й розмовляти з таксистами й мотосаями, вивчила місто й навчилась орієнтуватись в ньому без карти, полюбила ті «оазиси автентичності», все здавлось доступним і легким. Фрукти на узбіччях, їжа від місцевих вуличних кухарок, солодюща кава, яку випадково надибала під час своїх 10-кілометрових прогулянок, змудрована в якихось каструльках та проціджена через сито, довгий пошук того дідуся, який привозить такий солодкий напій різних кольорів з желейними бульбашками на дні.

Чудові та детальні карти, якими ми послуговувалися до Ґуґла

Довгий час я намагалася втримати саме цей Бангкок у своєму житті, не хотіла відбирати в себе так званого досвіду справжности. Ні казуси з таксистами, які не хочуть вмикати лічильник й вимагають космічні суми, ні їхні колупання в носі, відригування чи вичавлювання прищів, чи видьоргування волосся на обличчі пінцетом в дзеркалі авта, ні зупиняння попісяти при дорозі,  ні сморід їжі чи брудних шкарпеток, ні факт, що в них ніколи немає здачі і я мусю йти міняти гроші до найближчого севена й повертатись, мене не відштовхували.

Як мала добрий настрій, то в кожному випадку бачила потенційну історію й можливість поспостерігати й краще зрозуміти, де живу. Як була в поганому настрої, то не раз дзвонила коханому зі ще одною розповіддю моїх «суперечок» й інцидентів з черговим таксистом.

Ех, і знову нерозказані історії!

І як би ми не опиралися змінам (згадайте старше покоління, яке настирливо не хоче освоювати ґаджети, хоч це значно поліпшить їх життя), проте я вже покидаю пручатися й признаю, що нова ера таки прийшла. Бангкок вже змінився, і мені треба йти з тим в ногу.

Бангкок змінився, люди змінились. Всі ці аплікейшн, делівері, файв старс - все комфортабельно, догідно й швидко. Ніяких тобі пригод й місцевого традиційного цинусу.

Вже бачу менше й менше «оазисів», де не збудовано кондомініума чи лакшері вілли, менше вулиць, де б не було якогось кофі шопа чи кафе з десертами, а оплату можна було б провести через просте зчитування бар коду (і вже ніхто так не загубиться без готівки й телефону) чи де б іноземець здавася дивиною.

Тому так, я відпускаю той старий Бангкок, й вітаю новий - звичайний сучасний зручний глобалізований мегаполіс.